Львов Николай - все стихи. Стихи про львов

Стихи о Львове

Пьянящий запах старины

Неуловимо превосходен! Остатки крепостной стены, Скорбящий лик на темном своде.

В тенистых парках листьев шум, И запах кофе из кофеен. Мадонна в нише на углу. Явь и мираж. И сон навеен.

По узким улочкам твоим Едва разъедутся трамваи. Здесь по брусчатым мостовым Повозки с грохотом сновали.

Рейтинг:

/ 1

Ігореві Калинцю

тоді всю ніч над нашим містом пливли

двоспальні ліжка замість хмар повідали що з них ран-

ком ішов копійчаний дощ

тоді обличчя годинників були смертельно бліді

і крапали на підлогу сльози хвилин щораз

рівномірніше

заховалися наші коні в буланому листі і

разом із листям їх вітер кудись погнав

а як ми допивали каву то явився нам кишенько-

вий месія й прорік

не будьте героями всі одночасно бо станете

тоді схожими на перекупок що пропонують

один і той самий товар ставайте в чергу

на героїзм і

Рейтинг:

/ 0

“В 1885 р. Франц-Йосиф відвідав знову Замок у вечірній порі, в каварні гостила його шляхта, з балькону каварні цісар оглядав ілюмінацію Львова на його честь”.

І. Крип’якевич “Історичні проходи по Львові”

Мій цісарю, хвала тобі – яка щаслива нація,

що ти ступив на наш пісок вечірньої пори.

Кущем небесним зацвіла ясна ілюмінація,

остроги в тебе срібляні. Ти дивишся з гори.

І дим ракетниць очі їсть – яке палке зворушення!

У церемоніймейстера з напруги карк упрів.

Ми всі готові хоч на смерть, мов посполите рушення,

і сльози капають

Рейтинг:

/ 2

“Велике вражіння у Львові зробило те, як один із акторів відкрив домовини з людськими кістяками, – при перебудові костела на театр забуто усунути з підземелля давніх покійників…”

І. Крип’якевич “Історичні проходи по Львові”

Панове публіка, для трепету і млості,

для гостроти і свіжості в серцях

репрезентуєм підземельні кості.

Панове, всі ми ходим по мерцях,

як по мостах. Вони лежать під нами,

тверді, мов підмурівки у домах, –

ростуть униз невидними вогнями.

Пройміться світлом ницих

Рейтинг:

/ 2

“Дня 14 липня 1826 р. прийшла подія, що потрясла цілим Львовом: стара ратушева вежа по полудні зарисувалася й о годині чверть на сему вечером з великим тріскотом завалилася. Наперед вже спорожнено ринок з людей, але все-таки у звалищах погиб трубач, двох жовнірів і кількох робітників”.

І. Крип’якевич. “Історичні проходи по Львові”

З отого дня суремного, як завалився ратуш,

усе навіки зважене і вписане в архів:

“Понесено у людности не так велику втрату:

погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників”.

Маленька апокаліпса на ринковому пляці:

з розпуки позіхнуло

Рейтинг:

/ 2

Себастиан Фабиан Кленович,в переводе Ивана Франко

Досі про гай та бори я вам грав на селянській сопілці,Та вже про села й міста дещо сказати пора.З руських усіх городів піднімається вище над другі,Краю цілого хвала, князь городів, святий Львів.

Радуйся, пристане праці і захисте смілої думки,Віри старої красо, щирий поклін мій тобі,В шкірі овечій вовки не гостюють у твоїй вівчарні,Всяким покусам лихим замкнеш брами твої.

Посеред міста чуткий стереже тебе архієпископІ благочесним ченцям чесні закони дає.Староста славний з нутра виганяє усяку заразуІ до суставів усіх злу розійтись не дає.

Світлий сенат помага свому пастирю в праці

history.lviv.ua

10 найкращих віршів про Львів • Фотографії старого Львова

Найкращі поети – про найкраще місто – Львів. Про те, що не передасть фотографія, розкаже поезія.

Юрій Андрухович. Опівнічний політ з Високого Замку

авжеж не райський сад не світять помаранчізагублено стежки і втрачено слідиа все що є у нас ліхтарик на підзамчіі треба нам туди

збігати у пітьму яка непевна втіхачи виросте вогоньколи позолотить найменша іскра тихарозсипаний пісок розрив поміж долонь

і тісно між дерев і темно в сьому градіі тягнуться до нас обуджені гілкита крізь нічне зело що пнеться на завадізлітаємо з гори злітаємо таки

і жодної зорі лиш доторки терновіі де ще той ліхтар чи світиться йомуподряпини легкі падіння варте кровіі навіть без надій

і навіть у пітьму

бо хто на світі миза сімома шляхамишукаємо любов як золото в ріцізакрито всі домиспідниця з реп’яхамиі скалкана щоці

Станція “Підзамче”, початок ХХ стБогдан-Ігор Антонич. Ніч на площі Юра

Північ чорна, наче вугіль,ходить тінь по площі Юра,в’ються обручами смугина блискучих, сірих мурах.Місяць – таємничий перстеньвправлений у ночі гебан.Будеш в срібнім сяйві мерзтипід холодним дахом неба.Відрізнити сам не можеш,що тут привид, а що ява,чи це марево, чи можедійсність, наче сон, лукава.Це із скла й музики вежі,це вогонь, що вже не гріє,це останні світу межі,це архітектура мрії.Північ чорна, наче вугіль,попіл сну на очі сипле,різьбить сріблом в довгі смугинебо до землі прилипле.Дзвонить ніч на площі Юра.Хрест, неначе ключ могутній.І стає, мов тінь похмура,нерозгадане майбутнє.

Площа святого Юра. 1943Ростислав Братунь. Вогні Львова

Сьогодні в нас побачення зі Львовом;Вдягнем святковий одяг і підем.Хай вулиці своє нам скажуть слово,Нехай нас вечір містом поведе.

Послухаєм, про що шепочуть клени,Про що шумить в задумі Стрийський парк.Можливо, що про тебе і про менеСвою він пісню нам приносить в дар.

Приспів:

Чи знаєте ви тихі львівські вечори?Чи з милою їх зустрічали,У сяєві зорі вечірньої пориЗнайоме місто знову відкривали?

До нас історія підійде поруч,Довірливо прихилить стрімкість веж.І, як в легенду, ти на Княжу горуСвоє кохання гордо пронесеш.

Нам усміхнуться, наче очі, вікнаНових кварталів молодих будов,І блиск вогнів, і далина блакитнаВестимуть нас у щастя, у любов.

Приспів.

Стрийський парк, 60-ті роки ХХ ст.Микола Вінграновський. Повернення до Львова

IДесь далеко-далеко, що лиш слово домове,Десь глибоко-глибоко в стародавньому дні,Обізвався твій голос, моє місто-любове,Твоє ніжне крило пролітає в мені.

В цьому нашому світі, у плинкім нощеденні,В цьому нашому світі, де доля терпка,Моє місто-любове, нам з тобою священніІ світанок Данила, і вечір Франка.

Доки сняться нам сни, доки сняться нам рікиІ марнота марнот по душі не снує,Моє місто-любове, дорогі нам навікиТі, хто десь за тобою, ті, хто зараз тут є!

IIНа маленькій планеті у великому лузіСходить вечір на сине, на сизе й сумне.На шовковому вальсі, на блакитному лузіЯк давно і недавно ти любила мене.

Як раптово в хвилини блакитношовкові, —Іще рух! іще крок! іще подих грози! —Зацвіли твої пальці першим цвітом любові,Зацвіли твої очі першим цвітом сльози…

Відчорніли в саду переспілі пасльони,Ззимували сніги ув обійми ріки…Та порожні мовчать на цепах телефони,Та над ними порожні летять літаки…

На маленькій планеті у великому містіСходить вечір на синє, на сизе й сумне.На сивавих дощах в сполотнілому листіЯк далеко-давно ти любила мене…

Площа Ринок, 1975-1980Збіґнев Герберт. Моє місто

…Снилося мені що йдуз батьківського дому до школизнаю куди прямуюзліва крамниця Пашандитретя гімназія книгарнівидно навіть у шибцікріз шибку голову старого Бодекахочу звернути до катедрикраєвид раптом зникаєнемає продовженняпросто не можна йти даліоднак добре знающо це не сліпа вулицяокеан миттєвої пам’ятіпідмиває руйнує образизалишиться каміньна якому я народивсящоночі стаю босий передзакритою брамою мого міста.

Вулиця Личаківська, початок ХХ ст.Марія Людкевич. Левеня із міста Лева

Левеня із міста Лева,В нього мати королева,Біля ратуші на троніНа залізному припоні.На гербі Лев-батько гідноСім віків стоїть незмінно.

Левеня – воно ж дитина,Звісна річ, у тім причина,Що воно не скам’янілоНі душею, ані тілом.Хоче гратись, пустуватиІ зубами гризти ґрати.І бруківкою кидатись,І нікого не боятись.На гойдалці в “Луна-парку”Левеняті ох як жарко.

Пишна грива, очі сині,Левеня щасливе нині.Бо день міста в ріднім Львові –

І воно вже на значкові.Той значок купила матиДля синка Левка на свято.І так гарно їм обом –

Левенятку із Левком.

Ратуша, 1950-1980Дмитро Павличко. Львівський трамвай

Я слух душі розповиваюІ чую в пісні солов’яДзвіночок львівського трамваю,Де їде дівчина моя.

Чи то в Словаччині, чи в Польщі,Чи то в Китаї – диво див –Співає той трамвай на площі,Де він ніколи не ходив.

Там дівчина у мазепинціСидить у третьому ряду,Та не виходить на зупинціВ тім краї, де на неї жду.

Проспект Свободи. Початок ХХ ст.Андрій Панчишин. На площі Ринок

Стихає шум останнього трамваю,На площі Ринок гаснуть ліхтарі,Годинник про години забуваєІ бринькає мелодії старі.Під музику, що лине з високости,Простуючи закам’янілий стан,Спішить Діана до Нептупа в гості,Вже два століття в неї з ним роман.Діані люто заздрить Амфітрита,Тому що літо, осінь чи зима,Сама в фонтані змушена сидіти,Бо кавалєра гідного нема.Колись вона з Адонісом ходила,Згодив би ся і він кінець кінцем,Але ж тоц батяр чоловічу силуВсю до останку виморив винцем.Два леви, що нам Ратушу пильнують,Занюхали конячий теплий слід,Довкола площі бігають, полюють —Кентавра хочуть з’їсти на обід.А третій лев маленький, наче мишка,В задумі сиві крила опустивІ втупився в якусь грубезну книжку,Мабуть, макулатурний детектив.Почувся голос першого трамваю,Забава припиняється в ту ж мить:На постаментах леви завмирають,Діана, спотикаючись, біжить у свій фонтан.Над сірими дахами гаснуть зоріІ дряпає бруківку помело,На площі Ринок все, як було вчора,Так, начебто нічого й не було.

Площа Ринок. Часи Австо-УгорщиниВасиль Симоненко. Український лев

Бубнявіють думки, проростають словами,Їх пагіння бринить у завихренні днів –Цілий тиждень живу і ходжу між левами,Недаремно ж і місто взивається – Львів.

Є міста – ренеґати, є просто байстрята,Є леви, що мурликають, наче коти,Божевільно байдуже облизують ґратиЩе й пишаються з власної сліпоти.

Але думать про них я сьогодні не хочу,Бо мені, видно, трішечки повезло –Я побачив у Львові Міцкевича очі,Кривоносові плечі й Франкове чоло.

Сивий Львове, столице моєї мрії,Епіцентр моїх радощів і надій,Вибухає душа — я тебе розумію,Але, Львове, хоч трішки мене зрозумій.

Я до тебе прийшов із захопленням синаОд степів, де Славутич легенди снує,Щоби серце твоє одчайдушно левинеКраплю сили вдихнуло у серце моє.

Пам’ятник Адамові Міцкевичу. 1950-1960Андрій Содомора

Незглибна часу таїна…знимки старого Львова…З ріки стрімкої виловлена мить…У чорно-білім, крізь сльозину, – гама кольорова,Коли теперішнє – душею зрить…

Знимки старого Львова – на улюбленому сайті!

Поділитися цим:

photo-lviv.in.ua