Приказки та прислів’я про природу і погоду. Прислів я про природу

Прислів'я та приказки про природу та її явища

Природа одному мати, другому — мачуха.
Заступи природу дверима, то вона тобі вікном ввійде.
На небо не скочиш, а в землю не закопаєшся.
Не можна на небо злізти та через голову штанів скинути.
Нема тієї драбини, щоб до неба дістала.
Рада б мати до дітей небо прихилити та зорями вкрити.
Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому.
Як небесна височина, так морська глибина.
За рідною землею і в небі скучно.
Високі гори мають глибокі доли.
Де високі гори, там глибокі доли.
Нема гори без долини.
З гори не треба пхати — само піде.
Гора з горою не сходиться.
Гора народила мишу.
З гори вскач, а на гору хоч плач.
І за горами люди живуть.
Поле має вуха, а ліс очі.
Поле бачить, а ліс чує.
Дай полю гною - дасть хліба вволю.
Поля, що й курці лапкою нема де ступити.
Там того поля на заячий скік.
Хто полю годить, тому жито родить.
Як листя жовтіє, то поле смутніє.

Пора до двора: сходить місяць і зоря.

Рада б зірка зійти — чорна хмара заступає.
Чим темніша ніч, тим ясніші зорі.
З неба зорі хвата, а під носом не бачить.
Зорі з неба здіймає.
Тільки зірок з неба не знімає.
Аби на мене місяць світив, а зорі як схочуть.
Аби на мене місяць світив, а зорі будуть.
Гріло б ясне сонце, а місяць як хоче.
Гарно і при місяцю, коли сонця немає.
Кому місяць світить, тому і зорі всміхаються.
Світить місяць, та не гріє, тільки в бога хліб їсть.
Місяць — козацьке сонце.
Місяць — батько, звізда — мати, сонце — їх дитятко.
Молодий місяць не всю ніч світить.

Сонце гріє, сонце сяє — вся природа воскресає.

Після дощу і сонце засяє.
Не все ж і хмуриться, колись і виясниться.
Зимове сонце, як мачушине серце: світить, та не гріє.
Зимове сонце, як удовине серце.
Блисне сонце і в наше віконце.
Засвітить сонце і в наше віконце.
Взимку сонце крізь плач сміється.
Весняне сонце, як дівчини серце.
Доки сонце зійде, роса очі виїсть.
Досить одного сонця на небі.
Зо світу до ночі сонце не стуляє очі.
І сонце не всі гори освічує, хоч високо ходить.
І на сонці є плями.
Не маю ні від сонця, ні від місяця.
Ні від сонця тепла, ні від місяця світла.
Після дощу сонце засяє.
Сонце — батько, місяць — вітчим.
Сонце блисне — мочар висхне.
Сонце - Бог, небо - не Бог.
Сонечко в дорозі не спіткнеться.
Сонце блищить, а мороз тріщить.
Сонце іде на літо, а зима на мороз.
Сонце на всіх однаково світить.
Сонце світить на добрих і злих.
Сонця в мішок не зловиш.
Сонця решетом не вхопиш.
Чим вище світло стоїть, тим далі його видно.
Світить, та не гріє.
Якби не було хмар, то ми б не знали ціни сонцю.
Від своєї тіні не сховаєшся.
І найменший волос свою тінь кидає.
Нема тіні без світла.
Темно, хоч падай.
Темно, хоч очі виколи.
Темно, хоч татарву веди.
Темно в хаті, як у горобину ніч.
Хто в темряву дивиться, той од світла кривиться.

Глибока вода тихо пливе.

Тихо, хоч мак сій.
Від великої води надійся шкоди.
Сильна вода греблю рве.
Вода в решеті не встоїться.
Вода в одного бере, а другому дає.
На воді млин стоїть, та од води погибає.
Водою воду не загатиш.
Вчорашньої води не доженеш.
В глибокій воді — велика риба.
Глибока вода не каламутиться.
Де вода, там і біда.
З брудної води іще ніхто чистим не вийшов.
Мала вода — великий шум.
Не в кожній воді мило розпуститься.
Не скрізь там вода, куди хилиться верба.
Прийшло з води, пішло з водою.
Тяжко плисти проти води.
Стояча вода — калюжа.
Бистра вода надійде та й перейде, а тиха мулить та й мулить.
Тиха вода людей топить, а швидка тільки лякає.
Мала крапля великий камінь продовбає.
Аби вода, а жаби будуть.

Аби болото, а чорти найдуться.
Аби болото, а жаби будуть.
В болото влізти легко, а назад хоч воли впрягай.
В тихому болоті чорти водяться.
Витягни біду з болота, а вона тобі на голову сяде.
Кому болото, а кому злото.
Ліпше своє болото, як чуже золото.
Кожна жаба своє болото хвалить.
Хто обкидає болотом інших, у того руки брудні.

Море — рибальське поле.
В морі тому води багато, що її ніхто не п'є.
Жди з моря погоди, то роса очі виїсть.
Ложкою моря не вичерпаєш.
Не море топить кораблі, а вітер.
Ночвами моря не переплисти.
По морі плавав, а води не бачив.
Роздайся, море, тріска пливе.
Сім літ морячив і моря не бачив.
Хвали море, а держися землі.
Море перепливти — не поле перейти.
Хто по морю плавав, тому калюжа не страшна.
Хто переплив море, той знає горе.

Всі ріки до моря ведуть.
Глибока річка, як думка, йде спокійно.
Добре річці з потоками.
Хоч річка і невеличка, а береги ламає.

Від вогню і камінь трісне.

Без вогню пече.
В вогонь за ним пішов би.
Вогонь вогнем не загасиш.
Вогонь — біда, і вода — біда, а без вогню і без води ще більша біда.
Вогонь — добрий слуга, але поганий хазяїн.
Вогонь і вода добре служать, але лихо панують.
Вогонь і вода добрі служити, але лихі панувати.
Вогонь — то брат води.
Вогонь - цар, а водиця - цариця.
Вогонь все спалить, а вода від одного бере, а другому дає.
Вогонь з водою ніколи не погодиш.
Вогонь палить, вода студить.
Вода з вогнем не товариші.
З вогнем не жартуй.
З водою та вогнем не грайся.
З вогнем не жартуй, воді не вір і з вітром не дружи.
Вогонь — більший ворог, як вода.
В сіні вогню не сховаєш.
Вогонь кочерги не боїться.
В ополонці вогонь не страшний.
Вогню в шапці не гасять.
Гаси вогонь, поки не розгорівся.
З вогню та в полум'я.
У вогні залізо сталиться.
Вогню в полі далеко не занесеш.
Де руки гріть, там треба і вогню.
З одного поліна вогню не розломиш.
З сухого дерева добре вогонь класти.
Кого не пече, той не відсувається.
Кого не пече, тому не гаряче.
Коли вогонь розгориться, то спалює і мокре, і сухе.
Мокрого поліна вогонь не лиже.
На вогонь дров не наберешся, а на піт — сорочок.
На старому вогнищі добре вогонь розкладати.
Ні вогню, ні полум'я — тільки дим.
Проти вогню і камінь лютує.
Кого не пече, той не відсувається.
Кого не пече, тому не гаряче.

Багато диму — мало тепла.
Нема диму без вогню.
Де дим, там і вогонь.
Де вогню нема, там не куриться.
Головня мала, а диму повна хата.
Багато диму — малий вогонь.
Тікав від диму та впав у вогонь.
Під попелом жару не знати.
Із малої іскри великий вогонь буває.
І лід дасть іскру, як дуже потерти.
І найменша іскорка зродить най¬більший вогонь.
І в попелі іскра буває.
Не кидай іскри в солому: і сама згорить, і село спалить.
Без підпалу і дрова не горять.
Біля сухого дерева й сире горить.
Криве дерево горить так, як пряме.
Одна головня і в печі гасне, а дві і в полі горять.
Коли дрова горять, тоді й кашу вари.
Що горить, то не мерзне.
Що має згоріти, то не потоне.
Що не горить, того не треба гасити.
Не горить, а тліє.

Така погода, що хто вмер, той каятиметься.

Тиха погода, хоч мак сій.
Буде погода: насподі болото, а зверху вода.
Буде погода, як не потече зверху вода.
В часи погоди бійся великої води.
В холодну погоду добрий господар і собаку на вулицю не вижене.
Після дощу буває ясна погода.
По бурі приходить гарна погода.
Погода — всім вигода, а сльота — всім гризота.
Погода: один день блисне, а сім день кисне.
Погода робить сіно, а час - гроші.
Трапляється і такий год, що на день по сім погод.
Сім погод надворі: сіє, віє, мутить, крутить, рве, зверху ллє, знизу мете.
В осінній час сім погод у нас: сіє, віє, крутить, мутить, припікає й поливає.
В осінній час сім погод у нас: сіє, віє, туманіє, шумить, гуде, мете і зверху йде.

Буря і дуба звалить.

Блискавка блисне — й камінь трісне.
Буря в склянці води.
Чим більша буря, тим скоріш проходить.
Багато грому — мало дощу.
Грім б'є у високе дерево.
Грім такий, що хоч тури гони, то не почують.
Грім гучний, а дощик малий.
Де грім гуде, там мокне хтось.
Доки грім не гримне, баба не перехреститься.
До першого грому земля не розмерзається.
Звідки не візьми - грім серед ясного неба.
І в погоду часом грім ударить.

Вітер надворі — радість і горе.

Вітер віє, хоч не знає, що погоду він міняє.
Вітер подме — і сліди замете.
Вітер не дме, то й очерет не шумить.
Вітер добрий при стозі, а злий при морозі.
Вітер не піймаєш, дим не заховаєш.
З вітром прийшло, за вітром і пішло.
Кожний вітер по-своєму дме.
Як вітер не дме, то й листя не шелестить.
Південний вітер - бідний батько.
Посієш вітер - пожнеш бурю.
Тепер уже не тим вітром повіяло.
Хто вітрові служить, тому димом платять.
Натягай вітрила, поки вітер віє.
Не всякі сліди вітер піском заносить.
Вітер у кишенях свище.
Вітер у голові.
Вітра в полі доганяти.
Шукай вітра в полі.
Куди вітер, туди й він.
Куди хилить вітер, туди й гілля гнеться.
Мені все вітер в очі - як вдень, так і вночі.
Валиться з ніг від самого вітру.
Верхове галуззя вітри ломлять.

Дощ упору — золото.

Від дощу — не у воду, від вогню — не в полум'я.
Від дощу під борону не сховаєшся.
Від дощу втік, а під ринву сховався.
З-під ринви та на дощ.
Дощ іде - гриби будуть.
Дощ у жнива — як п'яте колесо до воза.
Дощ ллє як з бочки, мабуть, десь бог чопок загубив та й нічим заткнуть.
Дощ і сніг на небі не згниють, але на землю прийдуть.
Дощ вимочить, сонечко висушить, а буйні вітри голову розчешуть.
Із стріх не капає, коли дощ не падає.
Коробом сонце, ситом дощ.
Люди дякують дощеві, а подорожній лає.
На дощі змокнеш і в плащі.
Чоловік - не глина, а дощ - не дубина, не розмочить і не поб'є.
Весною відро води - ложка болота, восени ложка води - відро болота.
Навесні корець дощу ложку болота дає, восени ложка дощу — корець болота.
Не треба дощ просити, він прийде, як будем косити.
Дощ іде не там, де ждуть, а там, де жнуть, не там, де просять, а там, де косять.
Оце дощ глухий: не йде, де просять, а йде, де косять, не йде, де чорно, а йде, де вчора.
Як сіно косять, то дощів не про¬сять - самі йдуть.
Ранній дощ, що вдовиний плач: довго не триває.
Там такі дощі перуть, що аж клекотить.
Нехай іде дощ, наловим риби — буде борщ.
Як випадуть у маю три дощі добрих, то дадуть хліба на три годи.
Вміє поміж дощ ходити.
Не все дощ іде, як гримить.

Без хмари дощ не приходить.
З великої хмари малий дощ.
Не кожна хмара приносить дощ.
Скільки хмара не стоятиме, а зсунеться.
Зібралися тучки в кучки.
Бачить лиска, відкіль блиска, хвостом має, хмари не розмає.
Град аж стогне в хмарі.

Сніг, завірюха, бо вже зима коло вуха.

До завірюхи треба кожуха.
Це не те, що мете, а те, що віє.
Не той сніг, що мете, а той, що зверху йде.
Така благодать, що й світа божого не видать.
Мороз, аж іскри сиплються.
Мороз і залізо рве та на льоту птицю б'є.
Мороз не велик, та стоять не велить.
Мороз — не свій брат.
Мороз пішов поза шкірою.
Хоч мороз і припікає, зате комарів немає.
Хто бореться з морозом, у того завжди вуха мерзлі.
Хто на морозі не бував, той і лнха не видав.
Уночі тріщить, а вдень плющить.
Багато снігу в році — багато хліба в тоці.
Нема снігу — нема сліду.
Сніг сипле мов з рукава.
Снігу надме — хліба прибуде, вода розіллється — сіна набереться.
Скільки сніг не лежатиме, а розтанути мусить.
Скільки сніг не лежатиме, а розтавати буде.
Ще і в мишачу нірку навіє снігу.
Як приходить сніг з дощем, то йдуть до шевця з плачем.
Як сніг упаде, то пастух пропаде, а як розтане, то й пастух устане.
В ноги пече, а з носа тече.

Пар костей не ломить.

Зимове тепло, як мачушине добро.
Де тепло, там і добро.
Так тепло, як циганові під ятером.
Тепло, як у вусі.
В зимовий холод кожний молод.
Ні холодно, ні душно, як на святках у сіряках.
Так холодно, що якби не вмів дрижати, то замерз би.
Холодно в хаті, хоч вовків ганяй.
Холодно, хоч собак ганяй.
Холод - не брат.
Холод не терпить голоду.
Що за холод, як козак молод.
В ліс не з'їздиш, то й на печі замерзнеш.
Казала баба: «Я на марець виставлю палець»,— та й у березні замерзла.
Мерзлякуватому й на печі холодно.
Обмок, як вовк, обкис, як лис, обмерз, як пес,— та все задурно.
Хто змок, той води не боїться.
Дрижаків наївся.
Краще почервоніти, як посиніти.
Кожух лежить, а дурень дрижить.
На кожусі лежав, від холоду дрижав.

Велике дерево поволі росте.

Ліс великий, а путнього дерева не знайдеш.
Ліс сам себе чистить.
Не привик ліс до наших коліс.
Слухай, діброво, що ліс говорить.
Під лісом живе, а соломою топить.
Що в лісі родиться, то в дворі згодиться.
Як у лісі гукнеш, так і одгукнеться.
Вітер ламає найбільше дерево.
Від одного удару дерево не падає.
Дерево замолоду нагинай — будеш мати в саду рай.
Дерево падає, куди хилиться.
Дерево криве, та яблука солодкі.
Одно дерево — то ще не ліс.
Криве дерево, але рівно горить.
Нема такого дерева, щоб на нього птиця не сідала.
Пізнати дерево по його плоду.
Сади деревину — будеш їсти садовину.
Де коріння, там і дерево.
Верба, що лугова трава: її викосиш, а вона знову виросте.
Де верба, там і вода.
Дарма верба, що груш нема, аби зеленіла.
Аби дубки, а берізки будуть.
Дуб — дерево хороше, та плоди його свиням годяться.
Дуб ламається, а лозина нагинається.
За одним разом дуба не зрубаєш.
І великий дуб від малої сокири падає.
Кожний дубок хвалить свій чубок.
Не вибереш дубинки без кривинки.
Смола до дуба не пристане.
Осика груш не родить.
Осика сама собі дме, сама горить, сама собі й воду носить.
Де дуби, там і гриби.
Де один грибок, там цілий вінок.
Жди, грибе, може, тебе хтось здибле.
І гриба знайти треба мати щастя.
Коли грибно, то і хлібно.
Назвався грибом — лізь у кошик.
Не зігнешся до землі, то й гриба не знайдеш.
Не тепер по гриби ходити, але восени, як будуть родити.
Про гриб не згиб.
З'явилися опеньки — літо закінчилося.

< Попередня
Наступна >

traditions.in.ua

Прислів'я і приказки про природу та пори року. Портал "Пустунчик".

Прислів'я про природу

На жаль, сучасні люди перестали помічати всю красу природи. А от в давнину люди постійно спостерігали за сонцем, хмарами, рослинами, поведінкою тварин і птахів, — так виникли народний календар і народні прикмети, а ще — з'явилося багато прислів'їв і приказок про природу.